За агресією ховається життя. Навіщо нам насправді потрібна злість

Коли я пропоную клієнтам дослідити тему агресії, дуже часто чую у відповідь: «У мене немає злості»;«Я взагалі не агресивна людина»; «Я ніколи не конфліктую»; «Я не вмію злитися». І майже ніколи людина не приходить із запитом: «Допоможіть мені розібратися зі своєю агресією». Набагато частіше вона приходить із тривогою, відчуттям безсилля, емоційним виснаженням, труднощами у стосунках, неможливістю сказати «ні», відчуттям, що живе ніби на автопілоті.

Але якщо придивитися уважніше, нерідко виявляється, що в основі цих труднощів лежить втрачений контакт із власною агресією.

Агресія — це не зло

Слово «агресія» у багатьох викликає страх. Ми уявляємо крик, насильство, жорстокість, руйнування. Але сама по собі агресія не є ні доброю, ні поганою.

Це життєва енергія, завдяки якій людина може:

• захищати себе;
• позначати власні межі;
• говорити «ні»;
• відстоювати свої цінності;
• долати перешкоди;
• обирати власний шлях.

По суті, агресія допомагає людині сказати світові: «Я є. І зі мною так не можна».Без неї неможливе дорослішання, неможливе відокремлення від батьків, неможливо побудувати близькі стосунки, у яких є місце двом людям, а не лише пристосуванню одного до іншого.

«У мене немає злості»

Один із моїх клієнтів був переконаний, що зовсім не вміє злитися. Він описував себе як спокійну, м'яку людину, яка уникає конфліктів і намагається нікого не засмучувати. З дитинства він добре засвоїв: злитися небезпечно. Його батько був запальним і крикливим чоловіком. Дитиною він буквально стискався поруч із ним, намагаючись бути непомітним і зручним. Пізніше, вже підлітком, іноді зривався на батька сам, а потім відчував болісний сором і страх стати таким самим. У дорослому житті він терпів неповажне ставлення на роботі, не вмів відстоювати власні інтереси, уникав конфліктів будь-якою ціною. Він прийшов не зі скаргою на злість. Він прийшов із відчуттям, що його життя перетворилося на нескінченний день бабака. Парадоксально, але саме повернення контакту з власною агресією поступово дозволило йому помічати свої бажання, позначати межі та обирати те, що справді важливе для нього. Не стати жорсткішим.А стати більш живим.*

Коли злість перетворюється на роздратування

Інша клієнтка вважала себе дуже терплячою людиною. Вона дбала про близьких, допомагала колегам, намагалася бути хорошою донькою, матір'ю та дружиною. Але дедалі частіше помічала, що дратується через дрібниці: гучний голос, розкидані речі, чиєсь прохання про допомогу. А потім відчувала сильне почуття провини за свою нестриманість. За цим роздратуванням ховалася агресія, якій багато років не дозволяли виконувати свою природну функцію — захищати її власні межі. Коли людина постійно говорить «так», хоча всередині звучить «ні», її злість нікуди не зникає. Вона просто знаходить інші способи проявитися.*

Агресія, спрямована на себе

Іноді людина не злиться ні на кого навколо. Зате постійно злиться на себе.Вона критикує себе за помилки, вимагає неможливого, не дозволяє собі відпочивати, знецінює власні досягнення. Так агресія перетворюється на аутоагресію. Я нерідко зустрічаю людей, які ставляться до себе набагато жорсткіше, ніж будь-коли дозволили б ставитися до близької людини. І за цим часто стоїть давня історія: колись бути вимогливим до себе було способом вижити, заслужити любов, уникнути покарання або відповідати очікуванням значущих дорослих.*

Чотири обличчя агресії

Екзистенційний психотерапевт Альфрід Ленгле говорить, що агресія може виконувати різні функції.

Іноді вона проявляється як ненависть — коли людина переживає загрозу самому факту свого існування.

Іноді як лють — коли порушується зв'язок із чимось дуже цінним.

Іноді як гнів — зріла здатність сказати: «Зі мною так не можна».

А іноді набуває форми цинізму, коли за знеціненням приховуються розчарування та втрата надії.

Але незалежно від форми, агресія завжди намагається повідомити нам щось важливе.

Агресія не дорівнює насильству

Це розрізнення здається мені принципово важливим. Відчувати агресію — нормально. Насильство починається там, де людина перестає помічати себе й іншого та використовує силу для приниження, придушення й завдання шкоди. Можна злитися і при цьому не руйнувати. Можна говорити твердо й шанобливо. Можна захищати свої межі, не знищуючи іншу людину. Цього рідко навчають у дитинстві. Але цього можна навчитися у дорослому віці.

Чого навчає зустріч із агресією

За роки роботи я помітила одну закономірність. Люди, які найбільше бояться власної злості, часто виявляються дуже сумлінними, чуйними та відповідальними. Вони бояться завдати болю іншій людині. Тому знову і знову завдають болю собі.Терплять.
Мовчать. Відмовляються від власних потреб. Пристосовуються. І поступово втрачають відчуття власного життя.Робота з агресією — це не навчання того, як стати жорсткішим чи голоснішим. Це повернення людині права займати своє місце у світі. Права говорити «ні». Права захищати важливе. Права обирати. Права бути собою.

Іноді за агресією справді ховається біль. Іноді — страх. Іноді — багаторічна звичка бути зручним. Але дуже часто за агресією ховається саме життя: здатність відчувати, захищати важливе, обирати й займати своє місце у світі.

І, можливо, питання не в тому, як перестати злитися.

А в тому, що у своєму житті я готовий(а) захищати з такою силою.

*Про історії в цій статті.
Щоб зберегти конфіденційність клієнтів, усі історії та приклади є збірними образами, створеними на основі професійної практики. Вони поєднують досвід різних людей і не відтворюють жодної реальної історії повністю. Окремі обставини та деталі навмисно змінено.